Дійсно, не тільки радіожурналіст Олексій Коган не розуміє, чому у світі й досі не видали щось подібне. Ідею цю Олексієві ще відносно давно “підмазав” один із його слухачів. Але ж… лежала вона на поверхні: єдине, що треба було для створення дуже стильного продукту це - правильний підхід. І… нібито вийшло.

Тексти Харукі Муракамі про видатних джазменів та їхні конкретні композиції чи альбоми і відповідні записи, поставлені разом - це прекрасний симбіоз аудіо-книжки та джазової збірки. Звісно, Коган начитав далеко не все з “Джазових портретів”, за різних причин. Але погодьтеся, якщо ви просто фанат Муракамі, чи чули ви хоча б половину музики, про яку він пише? А якщо ви палкий прихильник джазу, то ви точно читали Муракамі (який ще й має власний дорогущий джаз-клуб Blue Note Tokyo)?

Заради справедливості, якщо ви справжній прихильник Муракамі, то збірка замальовок “Джазові портрети” - це останнє, що ви захочете прочитати з усього написаного культовим японцем. Чи то через специфіку “тексту на задану тему”, чи то через не дуже вдалий російський переклад (знання японської стилістики і нюансів джазу - це різні речі) - але це не та книжка, на яку чекаєш від цього письменника. В його романах джазу по своєї суті, мабуть, навіть більше, ніж у “джазових портретах”. Адже Муракамі з усіх японських письменників мало не найбільш “західний” за характером літератури та стилем викладу (тому й такий популярний на Заході й у нас).

Найсильніша сторона цих дисків - звісно, музика. Різна та виключно красива. Усім відомой, що коли слово не надто переконливе та образне, музика сама усе виправить. Відбір композицій не завжди від Муракамі, але й від Когана… (А також від українських ускладнень з питаням авторських прав, адже є деякі лейбли, котрим у нас навіть якщо і хочеш сплатити авторські та суміжні - не можеш технічно. Ви думали в Україні легко реалізувати таку просту ідею?) Жоден з треків принципово не скорочувався - так що насолодитися музикою можна до кінця…

До усього шорошого можна додати лише пару критичних зауважень, які й сам Олексій вже почув багато від кого та погодився. перше: тут немає як таких вступу та закінчення. Ну вже міг би Коган додати чи від себе, чи поцупити у Муракамі - просто заради правильної драматургії. Друге: усі без винятку тексти Олексій читає в одному тоні, темпі, незалежно від того, як та про що воно написане. Цей тон трохи відрізняється від його авторських програм на радіо, але часом виникає відчуття, що ти слухаєш радіо (якого в тебе вдома вже вісім років немає). Втім, більшість і любить Когана саме як голос в ефірі. Але серйозність та повага до автора, як часто буває, ще більше акцентує увагу на моментах в тексті, котрі багато хто вважав би прохідними, “загальними місцями”, невдалими і т. п… І не будемо казати про запис самого голосу Олексія. Не будемо. Музика звучить прекрасно.

Як для амого Когана, ак і для України подібний досвід у такому жанрі є першим. Тому маю хорошу пропозицію: не порпатися у його недоліках, а отримувати те задоволення, яке можна отримати від диску.

– вячек криштофович-мол.

PS: З якоїсь причини цей альбом Олексій присвятив своїй покійній сестрі Ганні. Таким чином, він є важливим для них обох. Може, стане важливим ще для когось…

Tracklisting:

CD1
Bix Beiderbecke - ‘Singin’ the Blues’
Louis Armstrong - ‘West End Blues’
Ella Fitzgerald - ‘Theese Foolish Things’
Miles Davis - ‘Walkin”
Bill Evans - ‘My Foolish Heart’
Lee Morgan - ‘The Sidewinder’
Cannonball Adderley - ‘The Song My Lady Sings’
Lester Young - ‘Louise’
Thelonious Monk - ‘Ask Me Now’

CD2
Modern Jazz Quartet - ‘I’ll Remember April’
Nat ‘King’ Cole - ‘Sometimes I’m Happy’
Bobby Timmons - ‘So Tired’
Eric Dolphy - ‘Serene’
Wes Montgomery - ‘Blues’n'Boogie’
Herbie Hancock - ‘Maiden Voyage’
Sonny Rollins - ‘The Bridge’
Horace Silver - ‘Song for My Father’
Shelly Manne - ‘Summertime’
Art Pepper - ‘Straight Life’