текст: вячек криштофович-мол.

Одне слово, зиену ло эт а моах (тобто, задрало) Аліка Фантаєва все це джазове українське життя… Адже, у нас буває або “джаз джазович”, або ф’южн. А кожного музиканта з хорошою кваліфікацією та багатою уявою така ситуація рано чи пізно починає дратувати. І вирішив він показати місцевому джазиуму свій “заїн гадоль”, або ж ??? ???? (а якщо цензурно, то це великий, твердий творчий потенціал). Фантаєв розродився такою штукою, що не на кожну голову налізе… Забадяжив, одним словом, альбом власних композицій, під власною ж орудою…

Алекс Фантаєв (барабани)
Наталя Лебедєва (клавішні)
Костянтин Іоненко (бас-гітара)
Богдан Гуменюк (тенор-сакс, флейта)
Денніс Аду (труба)

Фантаєв – далеко не метроном. Він навчився грати на барабанах, як на тональному інструменті. Але він навіть не Джек ДеДжонетт і не Тонні Вільямз (ну кинь вже в мене своїм помідором)))… Фантаєв шаманить, ніби у нього три пательні й одна каструля…. (селери та базиліку додати?) В українському джазі Алекс посідає абсолютно окреме місце. Окрім того, що він чудовий джазовий музикант з неукраїнською школою, в ньому є “ще щось”. Це “щось”, мабуть, народилося раніше, ніж з’явився професіоналізм.

Шаманство Фантаєва дуже яскраво проявляється у деяких записах Наталії Лебедєвої. Дехто навіть вважає, що іноді Фантаєв перетягує ситуацію на себе. Але на це можна тлумачити, як те, що разом зі зрілістю в Алексі все ще присутня пристрасть. Особисто мені видалося, що саме він був чи не головною музичною силою на виступі Тріо Лебедєвої в рамках Джаз-Кола. Принаймні, від нього дехто очей не міг відірвати.

Як міцний суто джазовий барабанщик “без зайвих нот”, Фантаєв показав себе, приміром, на виступах с Марком Соскіним (диск під назвою SkhidSide meets Mark Soskin має нарешті вийти незабаром). На власному ‘First Kiss’ він ще інакший.
На альбомі самого Фантаєва є рівно стільки, скільки має бути барабанщика в музиці… Взагалі-то, це – кружальце з досить дивним матеріалом. Від самого початку він охарактеризував свій проект, як “щось у дусі ECM”. “Ну ладно, я так сказал, шоб всєм понятно било”. Енергетики у одному ‘First Kiss’ вистачить на три-чотири альбоми того, що більшість з нас розуміє як “стиль ECM”. Потім Алекс у властивій йому стримано-іронічній манері додав: “Ми ж з тобою не продюсери дисків ECM, аби вирішувати, наскільки щось є ісіемівським за духом”.

Суто технічно, Фантаєв навішав свої зовсім різнопланові ідеї на афрокубинські ритми. Найефектнішим, певно, є початок диску, де дудки грають дуже іронійну та енергічну тему злегку “outside”, чи то пак “волосато” або ж майже “мімо нот”. Подібна латина трапляється часто у надто “неслухняних” музикантів, але коли слухаєш Фантаєва, порівняльні характеристики – це останнє, що хоче робити твій радісний мозок. На другій композіції бенд трохи нервує у тому ж дусі.

Потім Алекс руйнує усі твої сподівання на те, що ти знаєш, що трапиться далі. Історія розгортається геть іншим чином. Втім, спершу, музика тебе настільки заінтригувала, що несподівана поява нових ліній в оповіді зовсім не відбиває бажання слухати далі. Слухати до кінця. З’являються якісь надто наркотичні клавішні, потім музика починає майорити натяками на вишуканий latin-fusion 70-х… Потім колись знову вривається малоадекватний саксофон, з яким починає сперечатися труба. Фантаєв навіть залучає деякі псевдофанкові елементики 80-х, аби слухач не сидів розслабдено на місці.

Він не боїться затягувати певні моменти в піснях, адже багаторазовими повторами лише створює додаткові настрої, він не боїться бути еклектичним – адже це його історія, з усіма ремінісценціями, тематичними відхиленнями, посиланнями… А головне, він не боїться бути в 21-му столітті.

Знаєте, в Україні музиканти чомусь дуже рідко намагаються своїми альбомами розповідати історії – це трохи відрізняється від грамотно розставлених окремих композицій на диску. Здається, Фантаєв саме щось розказував… Як завжди, інтерпретувати цю абстрактну розповідь – це вже справа слухача. Головне, що розповідав він на суперовому професійному рівні. Іноді здається, що ’First Kiss’ – це дуже конструктивний симбіюз невербальної розповіді якоїсь історії, чого у нас завжди так прагне Олексій Александров та його Er.J.Orchestra, з дуже правильним афрокубинським та суто джазовим “феншуєм” найвищої якості.

‘First Kiss’ є прекрасним і рідкісним для України альбомом заради самовираження, а не альбомом з думкою про те, чи сприймуть його. Скоріше, не сприймуть. Але “критична маса” потенційних прихильників цього диску в нашому культурному просторі вже є. Фантаєв створив свій альбом саме тоді, коли виховалася достатня аудиторія, якій хочеться і котра готова до непересічного.

PS: Багато з тих, хто опинився на концерті у клубі Арена взимку, кажуть, що живий виступ – це було значно потужніше, ніж музика на диску. Навіть ті, хто чув запис того концерту, переконані, що саме в живому виконанні була якась магія, не закарбована у цифрі. Хай там як, але ми маємо чудовий дикс, і у нас завжди лишається опція сходити на живий концерт Фантаєва.