JazzKolo, Tempora (2008)
live 27.05.2008

Гітаристу Володимиру Шабалтасу слід віддати належне: безліч разів його називали найкращим джазовим гітаристом України, але Шабалтасові це завжди було по барабану. Його жодним чином не гнітить тягар відповідальності на свою “найкращість”. Він просто робить те, що робить.

Приміром, якщо вам раптом здалося, що його витівки з новими “примочками” не такі вже й “нові”, то майте на увазі, що ваша думка його навряд чи зацікавить - він просто бавиться із можливостями нового гітарного процесора… Навіть партнери по групі мають не багато впливу на примхи Шабалтаса. А коли Ігор Закус покликав Володю грати у цицькато-попсовій ВіаГрі, Шабалтас пішов туди без тіні сумніву, тим самим поставивши крапку на групі СхідSide як повноцінно функціонуючому колективі. Навіть коли йому радили власну групу назвати Shabaltas (адже це запам’ятовується не гірше за Santana), Володимир своєму черговому проекту дав дивнувату назву VSH Ensemble, що вочевидь означає “ансамбль Володимира Шабалтаса”. Втім… давайе дивитися правді у пику: запис цього концерту на Джаз-Колі - must-know для будь-кого, хто хоч якось цікавиться долею українського джазу.

(ще…)

The Kiev Concert (Live in Kiev. Oct 17, 2008)
HOOB Rec

Мистецтво не терпить категоричних оцінок та суджень. Це не індекс Доу Джонса. І навіть до-мажорна гама - це досить відносна річ. Мистецтво - суб’єктивне. Воно потребує правильного місця, часу та навіть запаху. Особисто я вважаю концерт New Tango Orquesta на фестивалі Jazz in Kiev 2008 вкрай невдалою ідеєю. Не витримав не лише я: після мене із залу вийшло багато з тих, хто претендує на поглиблене знання та розуміння музики (а музиканти навіть жартували, що знають, яким буде наступний акорд та навіть гармонічна послідовність наступної теми).

Заради справедливості, аудиторія у своїй масі сприймала концерт шведських тангерос із величезним задоволенням та вдячністю. (Натомість вона організованими групами лишала наступний концерт фестиваю - Дейва Холланда - який я й досі вважаю концертом року і від жовтня не чув нічого рівного йому. Але то - інша історія.)
(ще…)

під час концерту Guitar-Kolo 26 травня Ігор Закус та об’єднання JazzKolo презентуватмуть безпрецедентну для себе колекцію своїх дисків:

записи попередніх двох концертів (кожен - на подвійному диску + DVD)

Piano Kolo Live (2CD + DVD),
Bass Kolo Live (2CD + DVD),

а також студійні збірки-антології, що їх збирає та упорядковує І.Закус:

Piano Kolo (Studio)
Guitar Kolo (Studio)

Зважаючи на такий обсяг музичної інформації, JazzKolo збирається опублікувати огляд цих та деяких попередніх “живих” компактів від Джаз-Кола.

© Not Two, 2008

Пам’ятник чуттєвій істерії. Мідь. Львів, 2007.

Частіше за все бувають диски, з якими стосунки — більш-менш прості: за певного штибу загальною домовленістю, чи то пак, “конвенцією” ти йдеш та купуєш собі музику з метою отримати від неї +/- те, що готовий отримати і те, що артист готовий тобі запропонувати. Це своєрідний “кіндер-сюрприз” - сподобається тобі цяцька після того, як схаваєш шоколадне яєчко, чи виявиться галімою або просто ніякою… Але трапляються речі, що поводяться набагато дивніше, ніж звичайний - навіть дуже класний - компакт. Речі, що саморозгортаються, як той zip-файл, скатєрть-самобранка, тудить єйо, касетна бомба. Повірте: бувають диски, що живуть власним, примхливим життям. Цим дискам абсолютно по барабану, як ти їх сприймаєш. Ти почуєш лише те, що він у цю мить тобі “заспіває”. А головне, він не питає у тебе дозволу і заповнює по саме йо-майо, по вуха. Хі-хі, гадаю, що поняття “диск, що заповнює по вуха” - це саме про альбом Кена Ванермарка з Чикаго, записаний на фесті JazzBez у Львові 2007 року.
(ще…)

Comp Music
(2008)

Вперше Овсянніков та Єресько представили дві композиції зі свого тоді ще майбутнього альбому саме на концерті Jazz-Кола восени 2007-го [дивитися "Morning After", 30 жовтня, 2007]. Тоді здалося, що новий проект двох відомих в Україні музикантів буде чимось на кшталт уявного тандему Вес Монтгомері та Джиммі Сміт - хард-боп, блюз нестандартних форм, трохи латини, плюс розлогі акуратні аранжування для багатьох духових… Адже гітарист Сергій Овсянников (автор усіх композицій) перебуває на етапі глибокого занурення у джазові гітарні традиції різних стилів, а піаніст та органіст Ілля Єресько коли береться робити аранжування, то слід розраховувати на серйозну скрупульозну роботу. Але коли диск видали, з’ясувалося, що вийшло не таке вже й… ретро, і не все так передбачувано.

(ще…)

A Night in Kyiv
Comp Music/EMI

Власне, цей диск випустили під назвою групи СхідSide здебільшого через те, що це ім’я в Україні не менш відоме, ніж ім’я нью-йоркського піаніста Марка Соскіна. До того ж, тут є кілька композицій, що стали свого роду хітами ще під час активного існування цієї групи.

Ще під час першого візиту Марка Соскіна до Києва Дмитро Александров заграв на джемі з піаністом, і настільки був вражений грою американця, що не втримався і доклав усіх зусиль, аби спеціально, заради двох спільних концертів, запросити Соскіна до Києва. Від самого початку Бобін знав, що гратимуть з ними Андрій Арнаутов та Алекс Фантаєв – вони не потребують зайвих коментрів та краще за інших знають, що таке справжній американський джаз без домішок. Так, саме про джаз у чистому вийгляді й замислювалося.

(ще…)

Це фото Ігоря Снісаренка на обкладинці - це щось! Це - весь “сік” та настрій альбому. Власне, це не альбом, а звичайний першокласний “лайв”.

Організаторів концерту та видавців диску - компанію Jazz in Kiev - можна було б звинуватити у відсутності уяви: назвати диск “Night of Magic”… Не надто винахідливо, чи не так? Але що поробиш, коли для київської публіки минулої осені концерт Авішая Коена дійсно став вечором магії, чарівним концертом, що навіть дещо зсунув музичні орієнтири нашої джазової аудиторії? Якщо точно, це можна було б назвати такими поняттями, як “вправити мізки” та довести до істерики (дещо протилежні стани, але такий вже парадоксальний Коен).

Рей Джеффорд - продакшн-менеджер лейблу RazDaz та тур-менеджер Авішая Коена - зізнався, що запис київського концерту вийшов мабуть що кращим, ніж їхній диск Live at Blue Note. Не дивно, адже київський минулорічний концерт жодним чином не поступався виступу у Нью-Йорку взимку того ж 2007-го. Він вийшов ліричнішим та м’якішим, але за якістю - той самий “жир” та натхнення, попри те, що Авішай грав на чужому контрабасі.
(ще…)

Дійсно, не тільки радіожурналіст Олексій Коган не розуміє, чому у світі й досі не видали щось подібне. Ідею цю Олексієві ще відносно давно “підмазав” один із його слухачів. Але ж… лежала вона на поверхні: єдине, що треба було для створення дуже стильного продукту це - правильний підхід. І… нібито вийшло.

Тексти Харукі Муракамі про видатних джазменів та їхні конкретні композиції чи альбоми і відповідні записи, поставлені разом - це прекрасний симбіоз аудіо-книжки та джазової збірки. Звісно, Коган начитав далеко не все з “Джазових портретів”, за різних причин. Але погодьтеся, якщо ви просто фанат Муракамі, чи чули ви хоча б половину музики, про яку він пише? А якщо ви палкий прихильник джазу, то ви точно читали Муракамі (який ще й має власний дорогущий джаз-клуб Blue Note Tokyo)?

Заради справедливості, якщо ви справжній прихильник Муракамі, то збірка замальовок “Джазові портрети” - це останнє, що ви захочете прочитати з усього написаного культовим японцем. (ще…)

текст: вячек криштофович-мол.

Одне слово, зиену ло эт а моах (тобто, задрало) Аліка Фантаєва все це джазове українське життя… Адже, у нас буває або “джаз джазович”, або ф’южн. А кожного музиканта з хорошою кваліфікацією та багатою уявою така ситуація рано чи пізно починає дратувати. І вирішив він показати місцевому джазиуму свій “заїн гадоль”, або ж ??? ???? (а якщо цензурно, то це великий, твердий творчий потенціал). Фантаєв розродився такою штукою, що не на кожну голову налізе… Забадяжив, одним словом, альбом власних композицій, під власною ж орудою…

Алекс Фантаєв (барабани)
Наталя Лебедєва (клавішні)
Костянтин Іоненко (бас-гітара)
Богдан Гуменюк (тенор-сакс, флейта)
Денніс Аду (труба)

(ще…)

Як це не оптимістично звучить, але молодші зроблять те, чого не судилося старшим… Не велика таємниця, що в українському джазі є значні провалля або ж, як то кажуть, “білі плями в освіті”. Нашому джазові бракує певної безперервності розвитку, що має бути у кожному повноцінному культурному явищі. Йдеться про безперервність не лише історичну (тут нас потріпало по повній суто об’єктивно), а й про стилістичні пробіли.

Ті, хто починав грати джаз 20-40 років тому, мали швидше “інтуїтивні” різновиди освіти та розуміння жанрів. Звісно, творчо “вижили” ті, в кого інтуїція та “нюх” були кращими від інших. І хай вони ображаються, але переважна кількість тих поодиноких дисків та явищ сьогодні має не стільки естетичну, скільки “бібліографічно-ностальгічну” цінність. І, можливо, не дуже етично виглядатиме порівняння тих джазменів із сьогоднішніми - зі значно кращою школою та майже безмежним доступом до інформації - але така вже правда. Нові покоління не лише почали розробляти та освоювати сучасні напрямки, що були відсутні на нашій сцені ще років 10 тому. Дехто укріплює цю стіну українсього джазу, підкладаючи в неї цеглини, яких так довго бракувало.

(ще…)